ПIРАМIДИ СТЕПIВ*

Україна має своє диво, дивніше за єгипетські піраміди

*«Столиця», №2 (505), 9–15 сiчня 2004.

Важко вiдриваючи ноги вiд розмоклого чорнозему, пiдходимо до кургану. Далi — легше: порослим бур’янами схилом видряпуємося на верхiвку. Перед нами — геодезичний знак, поруч досить свiжi ями — слiди дiяльностi «чорних археологiв». «От де свинi порилися», — сумно жартує, перефразовуючи приказку, кандидат бiологiчних наук, доцент Київського Нацiонального унiверситету iм. Шевченка Анатолiй Подобайло. Роззираємось уважнiше, але... Того, що шукали — рiдкiсних, червонокнижних степових рослин — не знаходимо. Отже, формальних пiдстав для оголошення кургану пам’яткою природи немає. А жаль. Природоохоронний статус — хоч i слабенька, але чи не єдина на сьогоднi можливiсть врятувати такi об’єкти вiд знищення. Адже навiть за тими з них, що числяться археологiчними пам’ятками, нема кому сьогоднi доглянути. Екологiчнi ж служби, хоч i недосконало, усе ж працюють. Уже в машинi дiстаю диктофон, щоб детальнiше розпитати пана Анатолiя про його незвичне захоплення. Як i годиться вченому, свою розповiдь вiн починає з визначення.

МОГИЛА, КУРГАН, МАЙДАН

— Кургани — це, найчастiше, могильнi насипи, якими древнi скiфи й iншi народи на територiї нинiшньої України увiчнювали пам’ять покiйного. Пiсля поширення християнства звичай поступово забувався i на рубежi середньовiччя зник.

Верхню частину кургану називають насипом. Вона буває земляною, кам’яною чи комбiнованою. Могильний курган може бути i без поховання конкретної людини. Коли знатний воїн гинув на чужинi, то на батькiвщинi часто влаштовували ритуальне поховання — кенотаф. Насипали кургани завжди поза поселеннями як поодиноко, так i групами. Насипи бувають дуже великими. Наприклад, Чортомлицький курган поблизу Нiкополя мав до розкопок висоту насипу 20 м i периметр понад 350 м. Недарма їх ще називають «пiрамiди степiв».

Кургани (люди називають їх ще «могилами») бувають кiлькох типiв. Найпростiший — конусоподiбний насип iз круглою основою, висотою 3–5 м, з нахилом 8–10 градусiв. Другий тип складнiший. Вiн утворений вигнутим у виглядi пiдкови валом, вищим з лицьової сторони, причому поверхня степу, вiдгороджена валом, трохи заглиблена. Такий тип кургану називається «майдан». Ще складнiший тип кургану складається з усiченого конуса з поглибленням нагорi, округленого пiдковоподiбним валом.

Кургани густо всiюють 75–80% територiї України. (А ще ж є залишки оборонних валiв, поселень-городищ, укрiплених насипiв-майданiв та iн.!) Такий великий за площею та концентрацiєю курганний регiон не має аналогiв i є загальнолюдським iсторико-культурним i ландшафтно-екологiчним надбанням. Тому не можна примиритися зi ставленням до рукотворних пагорбiв стародавностi лише як до полiгона для отримання чергового «похоронного iнвентарю» (професiйний термiн археологiв), бiльшiсть якого, зазвичай, виявляється «не за тематикою» i губиться в музейних запасниках i приватних колекцiях.

— Що загрожує курганам?

— Iз середини XVIII ст., коли в 1763 роцi А.П. Мельгунов розкопав (i зруйнував!) перший великий скiфський курган, процес розкопок (часто дикунських!) триває 250 рокiв. Беззахиснi кургани руйнували всi, кому не лiнь — нудьгуючi помiщики, одержимi колекцiонери, розважливi спекулянти старожитностями. А радянське «Дайош рiллю...», i — вiйна пагорбам, що «заважали» перевиконати план. У цьому було щось вiд уже знайомого збивання хрестiв, багать з iкон i книг. Цiєї хвороби не позбулися досi.

НЕ ВМIЄШ — НЕ ЛIЗЬ!

Зрозумiло, археологiя повинна збагачувати i збiльшувати свiй науковий потенцiал. Але аж нiяк не такою дорогою цiною. Адже не стали розбирати єгипетськi пiрамiди, щоб довiдатися, що усерединi! Єгипетський уряд не дозволить демонтувати, наприклад, Сфiнкса, хоча в його товщi, можливо, є цiннi експонати.

У Великобританiї знаходиться найбiльший доiсторичний курган Європи — пагорб Сiлберi-Хiлл у графствi Уолтшир. Його висота 40 м, а вiк близько 4500 рокiв, тобто вiн ровесник наших пiзньотрипiльских курганiв. Англiйськi археологи усе ще (!) не знають точно мету i призначення цiєї споруди.

А у нас розкопки зазвичай велися по-варварськи. Землекористувач (колгосп, шахтоуправлiння, гiрничо-збагачувальний комбiнат тощо) хотiв «пустити в дiло» займану курганом площу i мав для цього технiчнi можливостi. Але — не мав права самочинно зрити насип. Таким правом володiли вченi. Але — не мали технiки. I створювався диявольський союз. «Хочете, — говорили археологи, — одержати курганнi землi — зрийте насип. Золото наше — земля ваша». I пам’ятники 20 метрiв заввишки зрiвнювали з землею.

Такою ж була висота споруд над раннiми єгипетськими могильниками. Уявiть собi, що їх стали б зносити пiд тютюновi плантацiї i виноградники. Нонсенс! Однак подiбний нонсенс практично зведений у ранг офiцiйного ставлення до еколого-культурної спадщини України.

— А що ж робити? Як же одержувати вченим похоронний iнвентар з могильникiв?

— По-перше, поцiкавимося досвiдом iнших. В Iталiї, наприклад, у порожнину похоронної камери проникають за допомогою довгої металевої труби з освiтлювальною лампою i фотокамерою. Це дозволяє заглянути пiд багатометрову товщу землi, не порушуючи насип, i прийняти рiшення про розкопки.

По-друге, можна, не розкопуючи бульдозерами кургану, пройти до поховання бiчним ходом-штольнею. Технiка ця вiдома з часiв узяття Казанi Iваном Грозним. Так, до речi, добиралися до скарбiв єгипетських пiрамiд.

— Та звiдки ж у наших археологiв грошi на такi штучки!

— Якщо ми сьогоднi не вмiємо, не можемо витягти вмiст могильника неруйнiвним способом, то давайте почекаємо, поки такi способи будуть знайденi, стануть нам посильними. Очiкують же холоднокровнi англiйцi, доки зумiють просвiтити наскрiзь свiй Сiлберi-Хiлл!

Отодi й витягнуть нашi вченi бажанi експонати. Якщо пролежали вони в землi 5000 рокiв, то можуть пролежати ще рокiв 10–20–50. А поки що треба зробити те, що зробили б усi турботливi патрiоти — законсервувати кургани, захистити вiд будь-яких зазiхань, оголосити недоторканними, надавши їм офiцiйний статус пам’яток природи (саме природи, тому що оголошення «пам’ятками iсторiї», як ми переконалися, зберiгає лише вмiст кургану, а не увесь масив iз природним бiоценозом).

— «Бiоценоз» — надто науково, якось без душi...

— А якщо з душею, то варто пам’ятати, що кургани — це

НЕ ПРОСТО «БАБУСИНI СКРИНI»

з рiзними дрiбничками. Вони є важливим мальовничим елементом українського ландшафту, без якого неможливо уявити українськi степи. Це важливi пам’ятки iсторiї i культури, вони є свiдками багатьох подiй. Бiльшiсть з них овiянi народними легендами i розповiдями, оспiванi поетами i письменниками. Так, група курганiв «Три брати», що знаходяться недалеко вiд мiста Переяслав-Хмельницький, неодноразово згадується у творах Тараса Шевченка.

Чимало курганiв мають велику бiологiчну, екологiчну цiннiсть як мiсце, де знайшли прихисток рiдкiснi степовi рослини. На курганi Роблена Могила (площа — 0,3 га) бiля села Переяславське Переяслав-Хмельницького району Київської областi виявлено понад 180 видiв вищих рослин, з яких два — ковила й астрагал — занесенi до Червоної книги України. Природну цiннiсть, як правило, мають крутi кургани висотою понад 3 метри i понад 30 метрiв у дiаметрi — на них трактору важко видертись. На менших за розмiрами курганах цiкавих i рiдкiсних видiв рослин, як правило, не буває.

Могили мають непересiчне освiтньо-патрiотичне значення як унiкальнi об’єкти для навчання студентiв i школярiв, як популярнi об’єкти на туристичних маршрутах. Хороший господар не стане знищувати кургани ще й тому, що вони є одним з небагатьох в агроландшафтах мiсцем iснування диких бджолиних, так потрiбних для запилення с/г культур.

I, нарештi, давайте поважати предкiв! На могилах нечутно звучать молитви давно зниклих народiв. Тут — мiсце поховання людей протягом останнiх 3–4 тисячолiть, яке служило, служить i повинно служити культу поховання померлих. Усе це варте того, щоб кургани поважати, брати пiд охорону держави, а напiвзруйнованi — вiдновлювати.

До речi, навiть школярi можуть чимало зробити, а саме — при основi кургану посадити кiлька фруктових дерев. Це буде заважати господарникам розорювати їх, а тракторист залюбки полежить у холодочку, куштуючи солодкi грушi. Так i врятуємо курган.

— А багатьох вже не врятувати?

— З усiх вiдомих археологам в Українi курганiв за останнi 2–3 десятилiття розорана приблизно половина. На вцiлiлих ковила, астрагал та iншi рiдкiснi рослини, що ранiше росли майже на всiх курганах, зараз зустрiчаються лише через три на четвертому. Вчений Iван Фундуклей 150 рокiв тому видав опис курганiв Київської губернiї. За його даними, в одному повiтi Київської губернiї (зараз це територiя 2—3 районiв Київської областi) було близько 500 курганiв. Нинi в одному районi — близько 20. Виходить, за 150 рокiв у Київськiй областi кiлькiсть курганiв зменшилося в 10 разiв! Крiм того, бiльшiсть курганiв ушкодженi плугом, iншi перетворенi на фундамент для ємностей з добривами.

На жаль, нищення курганiв триває. Зараз головною причиною їх руйнування є не археологiчнi розкопки, не вiдвойовування нових площ, а невiгластво мiсцевих керiвникiв, господарникiв, фермерiв. Пiд плуг чи пiд нiж бульдозера йдуть тi могили, якi просто незручно оминати при польових чи будiвельних роботах.

На Київщинi найбiльше нерозораних курганiв, що поросли ковилою, у Переяслав-Хмельницькому районi — завдяки захисту археологiв з Переяслав-Хмельницького археологiчного музею. Саме тут ми пропонуємо створити низку ботанiчних пам’яток природи на базi курганiв. Це «Солдатська могила» поблизу села Тарасiвка, «Соболева могила» поблизу села Виповзки та «Два товаришi», розташованi поблизу села Травневе. «Соболева могила» має висоту 6 м та близько 80 м у периметрi i є найбiльшим курганом у Переяслав-Хмельницькому районi. Назва «Два товаришi», що збереглася в народi до наших днiв, свiдчить про те, що цi кургани були насипанi в козацьку добу. Можливо, що саме цi козацькi поховання й стали причиною закладення тут пiзнiше цвинтаря.

Потрапив у поле нашого зору й курган на пiвнiчнiй околицi с. Скородистик Чорнобаївського району Черкаської обл. Усi цi кургани вкритi степовою рослиннiстю, зокрема червонокнижною ковилою волосистою. Рекомендований режим охорони для цих об’єктiв — заборона переорювання кургану та ведення земляних робiт. Можна дозволити пiзнє викошування травостою. Заповiданi кургани стануть в пригодi нашим нащадкам як джерело насiння, як еталони для вiдновлення українських степiв.

Вiрю, що настане час, коли не тiльки берегтимемо вцiлiлi, а й реставруватимемо ушкодженi кургани — вiдновимо до первiсної висоти, вiдтворимо угруповання рослин. Сьогоднi це ще можливо завдяки наявностi дiлянок заповiдного цiлинного ковилового степу у наших пiвденних заповiдниках (Асканiя-Нова, Український степовий тощо), елементи якого так чи iнакше (за допомогою насiння чи вегетативних частин рослин) можуть бути перенесенi на насипи курганiв.